Реферат: Біхевіоризм (ID:22317)

Смотреть похожие рефераты >>>

Тема работы

Біхевіоризм (Код работы:22317)

Информация о работе Раздел: Разное
Вид работы: Реферат
Объем: 15 стр.
Цена: 30 грн.
Код работы (ID): 22317
Добавлена: 03.12.2007
Просмотров: 1729
Просмотр
«Біхевіоризм»
СодержаниеВСТУП 3
1. Загальна характеристика біхевіористичного напрямку в психології 4
2. Необіхевіорізм Б. Ф. Скінера 8
ВИСНОВОК 14
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 15
Дополн. информацияРік написання: 2007
Інтервал: 1,5
ПродавецНиколай Нагорнюк
Примечание от продавца работы Вы можете заказать новую работу: реферат, контрольная - 30-60 грн. курсовая по праву - 110 грн. курсовая по економическим дисциплинам (не на примере предприятия) - 140 грн курсовая по экономике на примере предприятия - 200 грн. дипломная работа - 1 дол. страница.
Работа прошла защиту и получила высокую позитивную оценку.
Перезвонив по телефонам: 80505603140, 80673126507 или написав письмо steen@online.ua или velinij@nm.ru, вы получите абсолютно достоверный и оперативный ответ на ваши вопросы по этой работе.
Вы можете заказать только часть работы.
За минимальную доплату работа может быть оперативно обновлена или переделана под ваши требования, а также может быть переделана с реферата в контрольную, с контрольной в курсовую, или с курсовой в дипломную и наоборот. Стоимость доплаты зависит от объема необходимой доработки или переработки. В рамках всех доработок и переработок на работу дается ГАРАНТИЯ.
Ответы на часто задаваемые вопросы:
1. Стоимость указана за всю работу? Да, указанная стоимость - за всю работу.
2. Какие гарантии, что вы вышлите работу? Гарантии 100%. Возможна передача работы "из рук в руки" или пересылка по e-mail по частям - вы оплачиваете часть стоимости и я вам высылаю часть работы, потом вы оплачиваете вторую часть и я вам высылаю работу в полном объеме. Стаж работы 8 лет.
3. Как быстро можно получить работу - работу можно получить в течении 10 минут. Все зависит от вашей оперативности.
4. Где гарантии, что работа нужного качества? Все работы соответствуют установленным стандартам определенных методическими требованиями Министерства образования Украины. Все работы прошли защиту. В оформлении работ могут быть свои нюансы в зависимости от учебного заведения в которое она здавалась. Если вы хотите получить полную информацию о работе, то на все ваши вопросы вы получите достоверный и оперативный ответ.
Удачи вам. Буду рад ответить на все ваши вопросы.
Обязательно проверяйте правильноcть указанного вами вашего электронного адреса. Можете написать ваш мобильный телефон (в случае если адрес неправильный, я вам перезвоню)
ПросмотрПросмотреть работу перед покупкой
Заказать


загрузка...

Похожие рефераты и курсовые работы:

  • Основні напрямки сучасної психології

    Вступ 3 1. Ґештальтпсихологія, біхевіоризм та психоаналіз 4 2. Генетична, когнітивна та гуманістична психологія 6 3. Діяльнісний підхід 8 Висновки 10 Використана література 11
  • Біхевіоризм: основні положення (методологічний аналіз)

    Вступ 3 1. Біохевіористські погляди Торндайка. 4 2. Джон Уотсон як засновник біхевіоризму. 7 3. Розробка поведінкової теорії послідовниками Уотсона. 12 Висновки 15 Література 16
  • Контрольна робота з психології

    1. Сутність поняття особистість 3 2. Базові виміри особистості, мотивація її поведінки 4 3. Соціальна активність – спосіб самореалізації людиною своєї сутності 7 4. Біхевіоризм 8 5. Гештальтпсихологія 10 6. Глибинна психологія 11 7. Когнітивна психологія 14 8. Гуманістична (екзистенціальна) психологія 15 9. Вітчизняна психологічна думка 20 ст. 18 Використана література 20
  • Психологічне консультування: Організація групового психоконсультативного процесу

    ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕДУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРУПОВОГО ПСИХОКОНСУЛЬТАТИВНОГО ПРОЦЕСУ.5 1.1. Процедурні аспекти груп 5 1.2. Групові норми 7 1.3. Керівництво групою 8 1.4. Етапи групового процесу 8 1.5. Методичні вимоги, спільні для учасників і керівника групи 12 1.6. Чинники, що сприяють інтеграції групи 16 1.7. Методологічні аспекти групової психокорекції 20 Висновки до теоретичної частини 26 РОЗДІЛ ІІ. ПСИХОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ 28 ВИСНОВКИ 34 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 35 ВСТУП Останніми роками відбулося багато змін у нашому суспільстві та в індивідуальній свідомості кожної людини. Зокрема, ми є свідками появи нової для нашої країни галузі професійної діяльності – практичної психології, яка дістає реальне втілення у створенні численних відомчих соціально-психологічннх служб. Зростаючий потяг до практичних психологічних знань та методів роботи також виявляє себе через такі галузі, як соціоніка, біоенергетика, астрологія та ін. Проте наукова психологія багато в чому виявилася не готовою до раптової зміни ставлення до неї в суспільстві, до стрімкого росту запитів практики. Адже на відміну від західної психології, що формувалася на основі саме практичних запитів, вітчизняна (як складова колишньої радянської) розвивалася в основному як теоретично- експериментальна наука. Аби пересвідчитись у цьому, достатньо порівняти підручники, за якими вчилися психологи у нас та за кордоном. Станові розвитку психології відповідали й завдання підготовки спеціалістів: у нас вони отримували дипломи психолога-дослідника або психолога- викладача. Нині, коли постала нагальна необхідність у великій кількості практикуючих психологів і соціальних працівників, з'ясувалося, що наша система підготовки спеціалістів також не готова до задоволення кадрових потреб національної системи соціально-психологічної служби. Відчувається великий брак спеціалістів, які могли б навчати не теорії, а практичним технікам і технологіям майбутніх шкільних, військових психологів, психотерапевтів, консультантів тощо. Отже, сьогодні особливої актуальності набула проблема програмно-методичного забезпечення процесу підготовки практикуючих психологів і соціальних працівників. До того ж цей процес має будуватися таким чином, щоб наші освітні стандарти найповнішою мірою відповідали стандартам передових країн, з одного боку, і відображали надбання минулих поколінь вітчизняних психологів – з іншого. Адже в нас поки що немає таких розвинутих на Заході шкіл, як психоаналіз, біхевіоризм, гештальтизм, проте існують такі значні здобутки, як концепція задачного підходу Г. Костюка, теорія психічного розвитку Л. Виготського, праці С. Рубінштейна і О.Леонтьєва, теорія установки Д. Узнадзе та ін. Психологічна допомога здійснюється спеціалістом психологом у вигляді індивідуальної бесіди, консультації, психотерапевтичної сесії. Найбільш розповсюдженою формою є психологічне консультування. Психологічне консультування – це процес, в якому людина досягає більш високої стадії особистісної або особистої компетентності. Індивідуальне психологічне консультування здійснюється з різноманітними конкретними цілями: інформування, надання інформації за результатами психодіагностичного дослідження; орієнтація на певний вид діяльності, в тому числі професійної; корекція, зміна ставлення до самого себе; розвиток здібностей тощо. В будь-якому випадку психологічна консультація спрямована на самоусвідомлення особистості, на усвідомлення людиною своїх індивідуальних особливостей, почуттів, бажань, цілей, потенційних можливостей, думок та дій. Самоусвідомлення сприяє поглибленню та інтеграції різних аспектів індивідуального „Я”, розширює межі його мотиваційного, емоційного та інтелектуального компонентів. В ході роботи з клієнтом консультант-психолог використовує різноманітні стратегії, в залежності від властивостей ситуації та її динаміки. Існує два основних класи причин через які звертаються за психологічною допомогою. Перший – бажання людини розвиватися, удосконалюватися, розширяти свій внутрішній світ, більше розуміти себе. В такому випадку психологічна консультація може бути інформаційною (наприклад, надання інформацію щодо результатів психодіагностичного дослідження) або профілюючою (орієнтування на певний вид діяльності). Другий – конкретні особисті утруднення або проблеми. Наприклад, коли людина каже: „Я боюся...”, „Я не знаю, як мені втриматися...”, „Я не можу спілкуватися з людьми...”, „Я не знаю як мені вчинити...” тощо. В такому випадку консультація буде мати корекційний характер. При цьому вона може бути підтримуючою, або направленою на зміну ставлення до себе чи до інших людей та ситуацій. Сімейна консультативна допомога розрізняє труднощі, які виникають перед сім'єю та загрожують її життєдіяльності, за силою та тривалістю їхніх дій. Особливе значення при цьому мають дві групи сімейних труднощів: надсильні й довготривалі (хронічні). Прикладом першої можуть бути смерть одного з членів сім'ї, подружня зрада, раптова зміна соціального статусу (наприклад, арешт у зв'язку зі злочином одного члена сім'ї), сильне захворювання. До хронічних труднощів належать надмірне фізичне чи психічне навантаження в побуті, на виробництві, стійкий конфлікт між членами родини. У груповому психоконсультативному процесі аналізові підлягає поведінка суб'єкта в групі, яка породжує в нього внутрішній дискомфорт, напруження й труднощі в стосунках з іншими людьми. В групі складаються умови для вивчення особливостей внутрішньої детермінації поведінки суб'єкта, яка імперативно позначається на поведінці в будь-якій ситуації спілкування (чи то побутовій, чи службовій). Вивченню внутрішньої зумовленості поведінки сприяє атмосфера спонтанності й невимушеності стосунків і поведінки в групі. Якщо давати загальне визначення груп, то можна сказати, що це невеликі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, що мають загальну мету міжособистісного дослідження, особистісного зростання та саморозкриття. Підготовка майбутніх психологів потребує нових методів та способів професійної освіти і професійної корекції, про що свідчать численні сучасні дослідження (М. Бадалова, А. Дмитренко, Р. Немов, А. Осипова, В. Панок, Н.Пов’янкель, В. Семиченко, Н. Чепелєва, Т. Яценко та ін.), а також формування специфічних професійних і особистісних якостей. Вищеозначені аспекти визначають акуальність теми: „Організація групового психоконсультативного процесу”.
  • Проблеми соціалізації старшокласника

    ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКА 7 1.1 Явище “соціалізації” як соціально-психологічний феномен 7 1.2 Сучасні концепції соціалізації 8 1.3 Детермінанти становлення й розвитку особистості старшокласника в процесі соціалізації 11 1.3 Основні проблеми соціалізації старшокласника 17 Висновки до першого розділу 27 РОЗДІЛ ІІ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШОКЛАСНИКІВ 28 2.1 Обгрунтування доцільності дослідження ціннісних орієнтацій старшокласників 28 2.2 Методичне забезпечення дослідження 30 2.3 Процедура реалізації експерименту 33 2.4 Аналіз результатів дослідження 47 Висновки до другого розділу 54 ВИСНОВКИ 55 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 57 ДОДАТКИ 60 ВСТУП Актуальність теми. Трансформація суспільних відносин у пострадянському просторі змушує по-новому будувати своє життя практично всім верствам і групам населення, що визначає комплекс проблем різного характеру і сили дії. Серед цього комплексу нагальних проблем (соціально- економічних, психологічних, соціотехнічних, культурологічних) особливе місце посідає проблема становлення соціально зрілої, творчої особистості – громадянина України, здатного до свідомої суспільної діяльності та збагачення на цій основі надбань свого народу. За умов суспільних трансформацій відбувається природна зміна ціннісних орієнтирів. Складається ситуація, коли в одній і тій же соціальній системі співіснують різні, часом суперечливі ціннісні орієнтації. Процес соціалізації – засвоєння людським індивідом знань, норм та цінностей конкретного суспільства, які є значущими і для особистості, і для суспільства, тому що дозволяють людині стати повноправним членом цього суспільства, – набуває вигляду нестандартної ситуації. За таких умов особистість втрачає стабільні соціальні пріоритети і знаходиться в перманентному стані пошуку та вибору. У цьому контексті проблема соціалізації особистості набуває особливого значення. Детально розкривають соціалізацію як процес зміни внутрішнього стану людини під впливом соціальних факторів вчені: Д.Белл, М.Вебер, В.Добренков, Е.Дюркгейм, І.Ільїнський, Г.Маркузе, А.Маслоу, В.Райх. Соціальні аспекти соціалізації особистості з урахуванням вікових особливостей висвітлені в роботах К.О.Абульханової-Славської, Б.А.Афанасьєва, Л.І.Божович, Л.П.Буєвої, Л.С.Виготського, Р.Г.Гурова, І.С.Кона, О.М.Леонтьєва, А.В.Петровського, О.Г.Харчева, М.Г.Юркевича. Психологія розглядає проблему соціалізації з позиції її впливу на психіку людини, взаємозв'язку в ній біологічного та соціального. До цієї проблеми звертаються практично всі школи, що розробляють теорію особистості (фрейдизм, біхевіоризм, гештальтпсихологія тощо). Зараз впливовими напрямками в цій галузі є феноменологічний та когнітивний, які сприймають людину не просто як пасивного реагента на соціальний вплив, а як перетворювача, творця. На думку представників цих напрямків (К. Роджерс, Х. Теджфел) людина засвоює в процесі соціальної взаємодії лише те, що сприяє її самоактуалізації. Варто також відзначити роботи Е. Еріксона, що зробив значний внесок у розробку концепції ідентичності. Проблемам соціалізації велику увагу приділили також українські вчені: Р.А.Арцишевський, І.Д.Бех, В.С.Болгаріна, М.Й.Боришевський, С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, Б.С.Кобзар, Л.Г.Коваль, О.Л.Кононко, І.А.Костюк, В.Г.Кузь, М.П.Лукашенко, В.В.Москаленко, Н.Г.Ничкало, В.М.Оржеховська, В.Г.Постовий, В.В.Радул, О.Я.Савченко, А.Й.Сиротенко, К.І.Чорна та інші. Соціалізація особистості є процесом, який продовжується протягом усього людського життя. На певних етапах соціалізація здійснюється достатньо спокійно та безболісно для особистості, а в деякі періоди цей процес виходить на одне із провідних місць у системі факторів, які відповідають за становлення особистості. Одним із таких етапів є ранній юнацькій вік, від результативності соціалізації в якому залежить подальший напрям розвитку особистості. Соціалізація старшокласників опосередкована віковими особливостями та психологічними новоутвореннями періоду ранньої юності, серед яких доцільно виокремити повне структурування самосвідомості, високий рівень зрілості, диференціації та стабільності моральної свідомості, розвиток інтелекту, завершення формування світогляду й соціальних установок. Детермінантою всього розвитку й найбільш значущим психологічним новоутворенням учнів старшого шкільного віку є особистісне самовизначення. Як засвідчив аналіз психологічної літератури, дослідження проблеми особистісного самовизначення можна звести до кількох основних положень: особистісне самовизначення є інтегруючим компонентом розвитку старшокласника, що має ціннісно-смислову природу і дозволяє йому визначити позицію по відношенню до соціально значущих цінностей; у ранньому юнацькому віці воно є генетично вихідним і зумовлює розвиток всіх інших типів самовизначення, в тому числі професійного й соціального; особистісне самовизначення є процесом ієрархізації та стабілізації мотиваційної сфери; дане новоутворення тісно пов'язане з уявленнями про майбутнє. За наявності багатьох класифікацій і підходів до аналізу феномена цінності, у контексті соціалізації доцільно розглядати соціальні та особистісні цінності. Соціальні цінності виступають, з одного боку, засобом регуляції поведінки й діяльності старшокласника в оточуючому середовищі, з іншого, – ідеальним відображенням соціальних відношень людей у різних суспільних структурах. Особистісні цінності є вибірковим відображенням в індивідуальній свідомості цінностей суспільства у формі ціннісних орієнтацій. В.В.Водзінська, А.Г.Здравомислов, П.Р.Ігнатенко вважають, що сформованість ціннісних орієнтацій старшокласників визначається мірою засвоєння ними соціально значущих цінностей, регулюванням своєї поведінки в конкретних соціальних умовах. Ряд дослідників доводить, що центральним або завершувальним компонентом ціннісно- орієнтаційної структури особистості старшокласника виступає спрямованість, структурними елементами якої є ідеали, установки, потреби, інтереси, мотиви, погляди, переконання, почуття (В.П.Анненков, М.Й.Боришевський, І.Ф.Ерме, Л.М.Карамушка, З.С.Карпенко, Б.С.Круглов, О.М.Леонтьєв, Л.Е.Орбан-Лембрик, О.Ф.Турянська, Н.В.Фролов). Незважаючи на те, що дана проблема знайшла своє висвітлення у ряді наукових праць, деякі питання, пов'язані з проблематикою соціалізації учнів старшого шкільного віку, залишились недостатньо дослідженими. Потребує поглибленого вивчення питання впливу нестабільних зовнішніх умов на процес становлення підростаючого покоління, аналіз його вибіркового ставлення до свого оточення та формування системи внутрішніх поведінкових регуляторів, ціннісно-нормативних уявлень, переконань, ціннісних орієнтацій тощо. Значущість і недостатня розробленість теоретичних і прикладних аспектів проблеми зумовлюють актуальність теми: “Проблеми соціалізації старшокласника”. Об'єкт дослідження – процес соціалізації в старшому шкільному віці. Предмет дослідження – психологічні та соціальні проблеми соціалізації старшокласників. Мета дослідження полягала у з'ясуванні проблемних питань, що зумовлюють специфіку соціалізації в період ранньої юності. Гіпотеза дослідження: в основу дослідження було покладено припущення про те, що має місце конфлікт між реальними цінностями старшокласників та ієрархією цінностей, що, на їхню думку, сприяють успішній реалізації в сучасному соціумі. Відповідно до мети та гіпотези визначені завдання дослідження: 1. Здійснити аналіз поняття “соціалізації”. 2. Виявити психологічні особливості, які сприяють успішній соціалізації в період ранньої юності. 3. Експериментально дослідити основні тенденції розвитку ціннісних орієнтацій старшокласників в сучасних умовах. Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота здійснювалася на базі Дубнинської ЗОШ № 2 І-ІІІ ст. Дослідженням було охоплено 22 учня 11-А класу. Структура роботи. Дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку літератури (34) та додатків (2). Основний зміст викладено на 56 сторінках, в тому числі 8 таблиць і 3 рисунки.
  • БІЛЕТИ “Психологічне консультування” – 5 курс

    1. Консультативна робота практичного психолога. Основні напрями консультування. Основна психологічна проблематика людини в сучасному світі. Становлення психологічної допомоги як соціального інституту та професії. 2. Методологічні та загальнотеоретичні основи психологічного консультування. Складові консультативного процесу, основні завдання і форми роботи. 3. Психологічне консультування, психотерапія, психокорекція: схоже та відмінне. Теоретичні підходи до побудови функціональної моделі особистості психолога- практика. Етичні принципи роботи психолога-консультанта. 4. Професійна позіція консультанта. Консультативні взаємини: правило трьох. Система цінностей консультанта, радикальні та консервативні установки консультанта. 5. Вплив професійної діяльності на особистість консультанта. «Синдром емоційного вигорання», його первинні та основні ознаки. Засоби запобігання психофізіологічному перевантаженню. 6. Методичні настанови консультування. Предмет роботи психолога консультанта. Клієнт психолога-консультанта. Типи клієнтів та їх орієнтація на проблему. 7. Моделі консультативної допомоги. Механізми психологічного впливу в консультативній роботі. 8. Поняття психічної норми та психопатології. Походження психологічної проблеми. Модель „картини світу” та її значення в консультативно-психотерапевтичній практиці. 9. Процес психологічного консультування: аналіз основних етапів: стадія встановлення контакту; дослідження проблеми; збір інформації; первинна діагностика та ідентифікація проблеми (пошук альтернатив); результативність консультативного процесу. 10. Засоби ведення консультативного процесу. Локус скарги. Самодіагноз. Проблема запиту та тема. Прийоми активного слухання. Активізація діалогічної інтенції клієнта. 11. Основні напрямки зарубіжної консультативної та психотерапевтичної роботи. Психологічна характеристика методологічних засад гуманістичного консультативного процесу. 12. Психодинамічний напрямок у психотерапії. Загальні положення та психотехніки психоаналізу З.Фрейда. Концепція несвідомого в психотерапії. Захисні механізми у психодинамічному напрямку. 13.Індивідуалізація і аналітична психологія К.Юнга. Стадії аналітичної психотерапії. 14. Індивідуальна психологія і психотерапія А.Адлера. Етапи інтивідуальної психотерапії. 15. Поведінкові напрями психотерапії: біхевіоризм, когнітивна терапія. Специфіка психотехнік даного напряму. 16. Практика консультативної роботи К.Роджерса. Гештальттерапія Ф.Перлза. Умови психотерапевтичного процесу, основні психотехніки. 17. Зв’язок географічного середовища та етнопсихики народів. Поняття ментальності та її структура. Імперативи мови як основа національної самосвідомості. 18. Роль несвідомого у процесах проявів етнопсихологічних феноменів. Поняття етнічного символу. Основні різновиди етнічних символів. Механізми етнічної символіки. Основні функції національної символіки. 19. Основні напрями етнопсихологічних досліджень. Релятивізм, абсолютизм, універсалізм. Л.Леві-Брюль про ментальність первісної та сучасної людини. 20. Етнопсихологічні проблеми дослідження особистості. Особистісні риси: універсальність і специфічність. Інтерпретація національного характеру як симбіозу психофізіологічних, природоуспадкованих генів, соціально зумовлених психічних відмінностей. 21. Український етнос в історичній ретроспективі. Головні періоди формування етносу, нації та їх вплив на становлення національної психології. 22. Стратегія психологічної служби освіти. Основні напрямки роботи практичного психолога. Модель практичного психолога в закладах освіти. 23. Основні форми роботи практичного психолога: консультативна бесіда, урок психології, тренінг, консиліум. 24. Технологія роботи психолога з різними віковими групами. Поняття психологічного супроводу. 25. Методика роботи шкільного психолога з дітьми „групи ризику". Психологічна допомога дітям у випадках соціально-педагогічної занедбаності. Девіантна поведінка підлітків в аспекті діяльності практичного психолога. 26. Технології психологічної роботи з дітьми, що постраждали від насилля. Психотерапія та психопрофілактика в аспекті діяльності практичного психолога 27. Психологія агресивної поведінки. Корекція агресивних проявів: загальні принципи. напрямки, технології. Аддиктивна поведінка як вид саморуйнування особистості. 28. Технологія психологічної роботи з учнями старших класів. Юність і її психологічні проблеми. Методика інтелектуального оргдіалогу у навчанні старшокласників спілкуванню. Тренінг особистісного росту. 29. Участь шкільного психолога в роботі психолого- педагогічного консиліуму. Психолого-педагогічна експертиза: етапи, процедури, експертне заключення. Психологічний діагноз. 30. Історія розвитку групових методів практичної психології. Специфічні риси та основні парадигми тренінгу. 31.Переваги групової форми роботи. Групові норми. 32. Критерії класифікації тренінгових груп. Транзакційний аналіз груп. 33. Структура Т-групи та групові ролі. 34. Поняття про групову згуртованість. Уявлення про стадії розвитку Т-групи. 35. Стадії розвитку груп зі спонтанною та керованою динамікою. 36. Підбір кандидатів у групи. Гомогенність та гетерогенність тренінгових груп. 37.Основні методи психологічного тренінгу. 38. Основні ролі ведучого групи. Стилі керівництва Т- групою. 39. Характеристика особистості групового тренера. Підготовка ведучих тренінгових груп. 40. Характеристика груп розвитку комунікативних навичок і вмінь. 41. Основні форми, види і прийоми роботи гештальт-груп. 42. Загальна характеристика методу психодрами. Методики психодрами. 43. Методи тілесно-орієнтованої терапії. 44. Загальна характеристика імерсійних методів поведінкового підходу. 45. Поняття та критерії психічної патології. Класифікація психічних відхилень. Критерії розрізнення норми і патології. 46. Клінічні та патопсихологічні синдроми. Дисоціативний, афективно-ендогенний, олігофренічний, органічний, особистісно-аномальний, психогенно- невротичний синдроми. 47. Порушення свідомості: класифікація та симптоми. Сутінкові етапи свідомості. 48. Ознаки порушення пізнавальної сфери. Кількісні та якісні відхилення у пізнавальній сфері. 49. Розлади відчуттів, їх етологія та форми: анестезія, гіперестезія, гіперпатія, парестезія, синестопатія. 50. Патологія перцепції: ілюзії, галюцинації, їх симптоматика та етіологія. 51. Розлади мислення. Поняття про структури мислення. Розлади асоціативного процесу (за темпом, стрункістю та цілеспрямованістю). 52. Розлади пам'яті. Гіпермнезія, гіпомнезії, амнезії, парамнезії, конфабуляції, псевдоремінісценція. 53. Розлади уваги. Гіперпрозекція, апрозекція, виснажуваність уваги, притуплення уваги. 54. Патопсихологічна діагностика дизонтогенезу та її особливості. Взаємозв'язок між дефектологією, дитячою психіатрією та дитячою патопсихологією. 55. Поняття дизонтогенезу, його клініка. Етіологія дизонтогеній та їх патогенез. Соціально зумовлені патологічні та непатологічні відхилення в розвитку дитини. 56. Затримка психічного розвитку. Етіологія, систематика та клініко-психологічна структура дефекту при різних варіантах ЗПР (конституційній, соматогенній, психогенії, церебально-органічній). Напрямки психокорекції ЗПР. 57. Корекційна робота з аутичними дітьми. Терапія грою та психотерапія. 58. Патологічне формування особистості; етіологія, систематика та психологічна характеристика істероїдного та афективно збудливого варіантів патологічного формування особистості. 59. Невроз. Причини, симптоми та класифікація неврозів: астенічний, депресивний, істеричний. 60. Причини та особливості дитячих неврозів. Шкільний невроз та його діагностика. Дитячі страхи та тривожність. 61. Психічні порушення при судинних захворюваннях головного мозку: гіпертонічна хвороба, судинна гіпотензія, церебральний атеросклероз. 62. Особливості психологічної корекції осіб з межовими нервово-психічними розладами. Умови та рівні психопрофілактики студентів з невротичними розладами. 63. Поняття стресу. Адаптація і стрес. Стрес, біологічні закони і кодекс поведінки. 64. Алкоголізм. Психічні порушення при гострому отруєнні алкоголем. Наркоманія: прогресуючі симптоми. 65. Організація і проведення експериментального дослідження. Основні етапи психологічного експерименту. Класифікація методів організації дослідження. Види експериментального дослідження. Схема реалізації експериментальної процедури. 66. Типи експериментальних досліджень. Алгоритм і основні етапи експериментальних досліджень в психології. 67. Поняття про валідність експериментального дослідження. Види валідності. Головні причини порушення внутрішньої та зовнішньої валідності експерименту. 68. Генеральна та вибіркова сукупність. Принцип репрезентативності при формуванні вибіркової сукупності. 69. Експериментальні змінні та способи їх контролю. Залежні та незалежні психологічні змінні. 70. Одиниці вимірювання в психології Шкали нимірювпння: найменувань, порядку інтервалів, відношень. Параметричні і непараметричні шкали. 71. Планування експерименту. Основні експериментальні плани. Планування за методом тимчасових серій. Планування пробного (пілотажного) психологічного експерименту. 72. Загальне понятгя психокорекції. Види психокорекції. 73. Цілі та завдання психокорекційної роботи. Специфічні риси психокорекційного процесу. 74. Загальна характеристика складових психокорекційної ситуації. 75. Основні компоненти психологічної готовності психолога до проведення психокорекції. 76. Принципи складання програм індивідуальної та групової психокорекції. Вимоги до складання психокорекційних програм. Види корекційних програм. 77. Способи оцінки ефективності психокорекційного впливу (ситуативні та віддалені результати). 78. Дослідження проблем клієнта. Умови вибору індивідуальної чи групової психокорекції. 79. Переконання та навіювання як методи індивідуального психокорекційного впливу. 80. Основні стадії індивідуальної психологічної корекції. 81. Рівні конфіденційності при проведенні психологічної корекції. 82. Складання контракту між психологом і клієнтом під час індивідуальної психокорекції. 83. Варіанти позицій психолога при проведенні індивідуальної психологічної корекції. 84. Основні правила і установки структуювання психокрекційного процесу. 85. Особливості психогенезу особистості як актуальна проблема сучасної психологічної науки. 86. Базові постулати й орієнтири гуманістичної психології XXI сторіччя. Педагогічне втілення принципів гуманістичної психології. 87. Психологічні аспекти терміносистеми індивід - особистість - людина - суб'єкт „Я": сучасна інтерпретація.
  • Психологічне консультування: Значення техніки саморозкриття для ефективного надання психоконсультативної допомоги

    ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ТЕХНІКИ САМОРОЗКРИТТЯ В ПСИХОЛОГІЧНОМУ КОНСУЛЬТУВАННІ 8 1.1. Техніка саморозкриття в індивідуальній та сімейній формах консультативної практики 8 1.2. Проблема відвертості консультанта у різних напрямках психологічної допомоги 11 1.3. Техніка саморозкриття психотерапевта в індивідуальній і в груповій формах екзистенціальної психотерапії 12 1.4. Саморозкриття психотерапевта як провідний механізм роботи з клієнтом в клієнт-центрованій терапії 15 1.5. Особливості саморозкриття в груповій психокорекції 17 РОЗДІЛ ІІ. ПСИХОДІАГНОСТИКА АГРЕСИВНОСТІ КЛІЄНТА 27 2.1. Обгрунтування методики 27 2.2. Проведення психодіагностики 30 2.3. Висновки та рекомендації 37 ВИСНОВКИ 38 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39 ДОДАТОК 41 ВСТУП Проблеми психологічної освіти і підготовки фахівців для різних сфер психологічної практики мають для вітчизняної психологічної науки особливу актуальність, зокрема таке питання як „Значення техніки саморозкриття для ефективного надання психоконсультативної допомоги”. У нашій країні проблема підготовки практичних психологів найбільшу актуальність набула останнім часом, тому що з'явилися предметні сфери, де знадобилася допомога кваліфікованих психологів-професіоналів. Бурхливий розвиток різних галузей, тісно пов’язаних з економічними і соціальними проблемами суспільства, вимагає підготовки практичних психологів у галузі реклами, промисловості, бізнесу, менеджменту, консультативної та терапевтичної практики. Потреби цих галузей стимулюють технологічну, інструментально-технічну підготовку майбутнього психолога. Потреба в гуманізації всіх сфер соціального життя передбачає визнання особистості центральною фігурою в системі соціальних відносин, що означає, окрім усього іншого, необхідність створення умов для надання всебічної психологічної допомоги громадянам України. У сучасних нестабільних соціально-економічних умовах таке завдання ще більше актуалізується у зв’язку зі значним посиленням дії стресогенних факторів і зростанням імовірності особистісної дезадаптації. Тому практична психологія як сфера професійної діяльності має бути важливим фактором у системі допомоги широким верствам населення, а одним із пріоритетних завдань вищої школи стає підготовка високопрофесійних психологів-практиків із повністю сформованою стійкою професійною позицією, цілісним розумінням людини, готовністю надавати ефективну допомогу. Психолог-практик сьогодення покликаний насамперед сприяти саморозвитку особистості, актуалізації її життєвих ресурсів, творчо підходити до системи біологічних і соціальних факторів, які впливають на особистість. Така тенденція знаходить своє відображення у зростанні ролі гуманістичної психології, що пов’язано з якісною своєрідністю даної парадигми, яка ставить у центр своєї методології особистість клієнта – унікальну цілісну систему, що містить “відкриту можливість” до самоактуалізації. Вищесказане визначає особливу значимість якості впливу, здійснюваного психологом-практиком на клієнта (М. Боуен, К. Роджерс, В. Франкл, О.Ф. Бондаренко, Ф.Є. Василюк, Т.С. Яценко): адже цей вплив має сприяти актуалізації потенціалу саморозвитку. У гуманістичній психології продуктивним вважається фасилітаційний вплив (англ. facilitate: стимулювати, полегшувати, сприяти, активізувати тощо). Вивченню впливу, здатного активізувати особистісне зростання, присвячена значна кількість робіт вітчизняних і зарубіжних учених, де часто використовуються близькі до фасилітаційного впливу за значенням терміни, наприклад, “розвивальне дíяння”, “ненасильницьке дíяння” та інші (О.О.Бодальов, В.О. Кан-Калік, В.Г. Кремень, Г.О. Ковальов, О.Ф. Коп'єв, Г.С.Костюк, С.Д. Максименко, О.Б. Орлов, Л.О. Петровська, В.В. Столін, Т.О.Флоренська, О.У. Хараш та інші). У сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі визначено деякі суттєві особливості реалізації даного виду впливу (Г.О. Балл, С.Л. Братченко, Б.С. Бургін, Д.Б’юджентал, Г.О. Ковальов, О.Ф.Коп'єв, К. Роджерс, М.О. Хазанова та інші) – це прийняття іншого, емпатія, конгруентність, діалогічна інтенція. Однією з характерних особливостей розвитку сучасної практичної психології є процес автономізації консультативної психології від психотерапії. Поняття консультативна психологія вперше почало використовуватись на початку 50-х років в США як назва окремого науково-практичного напрямку в психології та психотерапії. В зарубіжній традиції підготовки психотерапевтів кваліфікація „консультант” присвоюється на першому етапі професійного навчання. Проте не слід думати, що консультування – це лише спрощений варіант психотерапії. Є підстави вважати його окремим напрямком психологічної практики. Існує багато суттєвих якісних відмінностей між консультуванням і психотерапією, серед яких найважливішими на наш погляд є наступні: 1) Психологічне консультування і психотерапія орієнтовані на різну проблематику людини. Якщо психотерапія займається переважно досить складними та специфічними інтраперсональними проблемами, то консультування зорієнтоване також на розв'язання інтерперсональних проблеми, що пов'язані зі стосунками між людьми, міжособовими конфліктами, соціальною адаптацією, психологічними закономірностями росту, розвитку та виховання, профорієнтацією. Консультант часто допомагає клієнтові справлятись з досить складними життєвими колізіями, чого традиційно не робить психотерапевт. 2) Консультування і психотерапія необхідні на різних етапах розвитку психологічних проблем. Психотерапія – це допомога людині у випадку, коли проблеми вже настільки ускладнились, що потребують тривалої корекції їх наслідків. Консультування – це насамперед превентивна, упереджувальна робота, яка запобігає розвитку небажаних ускладнень. Тому, якщо психотерапія робить акцент на терапевтичні техніки, а діагностиці приділяється незначна увага (в цілому ряді випадків без неї обходяться), то в консультуванні діагностика психологічних проблем, особливо ранніх стадій їх розвитку, є надзвичайно важливою. 3) Специфіка консультування полягає у відмові від концепції хвороби. Маючи немедичну парадигму, консультування, тим не менш, запозичує прийоми і техніки майже з усіх напрямків психотерапії, але використовує їх не для лікування, а для допомоги здоровій людині в подоланні її труднощів, в знаходженні виходу із скрутного становища. Специфіка консультування проявляється не лише в практичних аспектах, які щойно викладені. Вже зараз можна говорити про свою теорію і методологію консультативної психології. На думку американських авторів, всі теоретичні дослідження в цій галузі можна умовно розділити на дві групи: дослідження, що лежать в руслі традиційних психотерапевтичних шкіл і напрямків (психоаналіз, біхевіоризм, когнітивна психологія тощо); роботи, що можна узагальнити під об'єднувальною назвою „дослідження з консультативної взаємодії”, що вивчають такі специфічні консультативні проблеми, як пошуки моделі зв'язку клієнт-консультант, вивчення впливу парадоксальних втручань на клієнта, аналіз ефектів стилю і змісту методики інтерпретації консультанта, залежність процесу консультування від індивідуальних змінних клієнта і консультанта і їх відповідності одне одному, вплив факторів тривалості консультування та інші (Gelso, Fassinger , 1990). На думку багатьох авторів, сучасна психотерапія переживає певну методологічну кризу. Створюються нові види психотерапії (їх кількість уже вимірюється сотнями), пропонуються нові методи, які суперечать, а часом і заперечують те, на чому базуються інші підходи. Концепції особистості, що грунтуються на різних засадах часто не мають взаємних точок дотику. В той же час в останні десятиліття починається активний об'єднувальний рух, що ставить за мету розробку інтегративних підходів, які поєднували б у собі всі позитивні досягнення різних методологічних течій психотерапії. За останні роки написано багато монографій та статей, присвячених цій темі, створені навіть спеціалізовані журнали („Journal of Integrated Eclective Psychotherapy”, „Journal of Psychotherapy Integration” та інші), що свідчить про велике значення об'єднувальних процесів в психотерапії. Заслуговує на увагу одна з таких інтегративних спроб, що викладена в книзі „Проблемно-орієнтована психотерапія: Інтегративна концепція” (Blaser et al, 1992). Істотними особливостями проблемно-орієнтованої психотерапії (ПОТ) є: прагматичний еклектизм (використання різноманітних теоретичних підходів в залежності від показань і характеру проблем пацієнта); проблемна орієнтація (що спирається на проблемний аналіз і ставить своєю метою максимальне прояснення проблем пацієнта); орієнтація на пацієнта (включеність пацієнта в процес прийняття рішення); відносна короткочасність процесу терапії. Хоча вказані особливості ПОТ роблять її близькою до консультативної моделі психологічної допомоги, все ж таки вона є психотерапією і орієнтована на клінічну практику. Слід зазначити, що останнім часом проблемна орієнтація консультативної практики стає все помітнішою (Горностай , 1997), а з часом може перетворитися на домінуючу тенденцію розвитку, що видно, наприклад, по іноземним публікаціям. За матеріалами американської літератури, відбувається диференціація і спеціалізація надання психологічної допомоги, створюються напрямки консультативної практики, зорієнтовані на окремі класи психологічних проблем людини та на специфічні контингенти клієнтів. Набувають поширення такі види психологічного консультування: допомога в різноманітних проблемах, пов'язаних зі статевою поведінкою (сексуальне насильство жінок, чоловіча жорстокість, специфічні проблеми сексуальних меншин тощо); консультування з проблем соціалізації чоловіків; консультування з проблем професійної кар'єри жінок; консультування расових, етнічних і культурних меншин; психологічна допомога у випадках порушення харчової поведінки тощо (N.Betz, L.Fitzgerald , 1993). Проблемна спеціалізація характерна і для вітчизняних публікацій, значна частина з яких описує роботу з конкретними групами консультативних проблем: сімейними, віковими, посттравматичним та іншими (Алешина , 1993; Бурменская та ін., 1990; Моховиков , 1994; Семья ..., 1989).
  • Психологічне консультування: Значення психологічної уваги, методи взаємодії психолога та клієнта в рамках психоконсультативної допомоги

    ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОПРАЦЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ПСИХОЛОГА ТА КЛІЄНТА 7 1.1. Предмет взаємодії психолога та клієнта в рамках психологічного консультування 7 1.2. Емоційні компоненти психологічного клімату 21 1.2.1. Значення психологічної уваги 21 1.2.2. Щирість консультативного контакту (конгруентність) 23 1.2.3. Емпатія в консультуванні 24 1.2.4. Безумовна повага клієнта 25 1.2.5. Навички підтримання консультативного контакту 26 1.2.6. Слухання клієнта 27 РОЗДІЛ 2. КОНСУЛЬТАТИВНА СИТУАЦІЯ 30 ВИСНОВКИ 32 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 33 ВСТУП Проблеми психологічної освіти і підготовки фахівців для різних сфер психологічної практики мають для вітчизняної психологічної науки особливу актуальність, зокрема такі питання як „Значення психологічної уваги, методи взаємодії психолога та клієнта в рамках психоконсультативної допомоги”. У нашій країні проблема підготовки практичних психологів найбільшу актуальність набула останнім часом, тому що з'явилися предметні сфери, де знадобилася допомога кваліфікованих психологів-професіоналів. Бурхливий розвиток різних галузей, тісно пов’язаних з економічними і соціальними проблемами суспільства, вимагає підготовки практичних психологів у галузі реклами, промисловості, бізнесу, менеджменту, консультативної та терапевтичної практики. Потреби цих галузей стимулюють технологічну, інструментально-технічну підготовку майбутнього психолога. Потреба в гуманізації всіх сфер соціального життя передбачає визнання особистості центральною фігурою в системі соціальних відносин, що означає, окрім усього іншого, необхідність створення умов для надання всебічної психологічної допомоги громадянам України. У сучасних нестабільних соціально-економічних умовах таке завдання ще більше актуалізується у зв’язку зі значним посиленням дії стресогенних факторів і зростанням імовірності особистісної дезадаптації. Тому практична психологія як сфера професійної діяльності має бути важливим фактором у системі допомоги широким верствам населення, а одним із пріоритетних завдань вищої школи стає підготовка високопрофесійних психологів-практиків із повністю сформованою стійкою професійною позицією, цілісним розумінням людини, готовністю надавати ефективну допомогу. Психолог-практик сьогодення покликаний насамперед сприяти саморозвитку особистості, актуалізації її життєвих ресурсів, творчо підходити до системи біологічних і соціальних факторів, які впливають на особистість. Така тенденція знаходить своє відображення у зростанні ролі гуманістичної психології, що пов’язано з якісною своєрідністю даної парадигми, яка ставить у центр своєї методології особистість клієнта – унікальну цілісну систему, що містить “відкриту можливість” до самоактуалізації. Вищесказане визначає особливу значимість якості впливу, здійснюваного психологом-практиком на клієнта (М. Боуен, К. Роджерс, В. Франкл, О.Ф. Бондаренко, Ф.Є. Василюк, Т.С. Яценко): адже цей вплив має сприяти актуалізації потенціалу саморозвитку. У гуманістичній психології продуктивним вважається фасилітаційний вплив (англ. facilitate: стимулювати, полегшувати, сприяти, активізувати тощо). Вивченню впливу, здатного активізувати особистісне зростання, присвячена значна кількість робіт вітчизняних і зарубіжних учених, де часто використовуються близькі до фасилітаційного впливу за значенням терміни, наприклад, “розвивальне дíяння”, “ненасильницьке дíяння” та інші (О.О.Бодальов, В.О. Кан-Калік, В.Г. Кремень, Г.О. Ковальов, О.Ф. Коп'єв, Г.С.Костюк, С.Д. Максименко, О.Б. Орлов, Л.О. Петровська, В.В. Столін, Т.О.Флоренська, О.У. Хараш та інші). У сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі визначено деякі суттєві особливості реалізації даного виду впливу (Г.О. Балл, С.Л. Братченко, Б.С. Бургін, Д.Б’юджентал, Г.О. Ковальов, О.Ф.Коп'єв, К. Роджерс, М.О. Хазанова та інші) – це прийняття іншого, емпатія, конгруентність, діалогічна інтенція. Однією з характерних особливостей розвитку сучасної практичної психології є процес автономізації консультативної психології від психотерапії. Поняття консультативна психологія вперше почало використовуватись на початку 50-х років в США як назва окремого науково-практичного напрямку в психології та психотерапії. В зарубіжній традиції підготовки психотерапевтів кваліфікація „консультант” присвоюється на першому етапі професійного навчання. Проте не слід думати, що консультування – це лише спрощений варіант психотерапії. Є підстави вважати його окремим напрямком психологічної практики. Існує багато суттєвих якісних відмінностей між консультуванням і психотерапією, серед яких найважливішими на наш погляд є наступні: 1) Психологічне консультування і психотерапія орієнтовані на різну проблематику людини. Якщо психотерапія займається переважно досить складними та специфічними інтраперсональними проблемами, то консультування зорієнтоване також на розв'язання інтерперсональних проблеми, що пов'язані зі стосунками між людьми, міжособовими конфліктами, соціальною адаптацією, психологічними закономірностями росту, розвитку та виховання, профорієнтацією. Консультант часто допомагає клієнтові справлятись з досить складними життєвими колізіями, чого традиційно не робить психотерапевт. 2) Консультування і психотерапія необхідні на різних етапах розвитку психологічних проблем. Психотерапія – це допомога людині у випадку, коли проблеми вже настільки ускладнились, що потребують тривалої корекції їх наслідків. Консультування – це насамперед превентивна, упереджувальна робота, яка запобігає розвитку небажаних ускладнень. Тому, якщо психотерапія робить акцент на терапевтичні техніки, а діагностиці приділяється незначна увага (в цілому ряді випадків без неї обходяться), то в консультуванні діагностика психологічних проблем, особливо ранніх стадій їх розвитку, є надзвичайно важливою. 3) Специфіка консультування полягає у відмові від концепції хвороби. Маючи немедичну парадигму, консультування, тим не менш, запозичує прийоми і техніки майже з усіх напрямків психотерапії, але використовує їх не для лікування, а для допомоги здоровій людині в подоланні її труднощів, в знаходженні виходу із скрутного становища. Специфіка консультування проявляється не лише в практичних аспектах, які щойно викладені. Вже зараз можна говорити про свою теорію і методологію консультативної психології. На думку американських авторів, всі теоретичні дослідження в цій галузі можна умовно розділити на дві групи: 1) дослідження, що лежать в руслі традиційних психотерапевтичних шкіл і напрямків (психоаналіз, біхевіоризм, когнітивна психологія тощо); 2) роботи, що можна узагальнити під об'єднувальною назвою „дослідження з консультативної взаємодії”, що вивчають такі специфічні консультативні проблеми, як пошуки моделі зв'язку клієнт-консультант, вивчення впливу парадоксальних втручань на клієнта, аналіз ефектів стилю і змісту методики інтерпретації консультанта, залежність процесу консультування від індивідуальних змінних клієнта і консультанта і їх відповідності одне одному, вплив факторів тривалості консультування та інші (Gelso, Fassinger , 1990). На думку багатьох авторів, сучасна психотерапія переживає певну методологічну кризу. Створюються нові види психотерапії (їх кількість уже вимірюється сотнями), пропонуються нові методи, які суперечать, а часом і заперечують те, на чому базуються інші підходи. Концепції особистості, що грунтуються на різних засадах часто не мають взаємних точок дотику. В той же час в останні десятиліття починається активний об'єднувальний рух, що ставить за мету розробку інтегративних підходів, які поєднували б у собі всі позитивні досягнення різних методологічних течій психотерапії. За останні роки написано багато монографій та статей, присвячених цій темі, створені навіть спеціалізовані журнали („Journal of Integrated Eclective Psychotherapy”, „Journal of Psychotherapy Integration” та інші), що свідчить про велике значення об'єднувальних процесів в психотерапії. Заслуговує на увагу одна з таких інтегративних спроб, що викладена в книзі „Проблемно-орієнтована психотерапія: Інтегративна концепція” (Blaser et al, 1992). Істотними особливостями проблемно-орієнтованої психотерапії (ПОТ) є: 1) прагматичний еклектизм (використання різноманітних теоретичних підходів в залежності від показань і характеру проблем пацієнта); 2) проблемна орієнтація (що спирається на проблемний аналіз і ставить своєю метою максимальне прояснення проблем пацієнта); 3) орієнтація на пацієнта (включеність пацієнта в процес прийняття рішення); 4) відносна короткочасність процесу терапії. Хоча вказані особливості ПОТ роблять її близькою до консультативної моделі психологічної допомоги, все ж таки вона є психотерапією і орієнтована на клінічну практику. Слід зазначити, що останнім часом проблемна орієнтація консультативної практики стає все помітнішою (Горностай , 1997), а з часом може перетворитися на домінуючу тенденцію розвитку, що видно, наприклад, по іноземним публікаціям. За матеріалами американської літератури, відбувається диференціація і спеціалізація надання психологічної допомоги, створюються напрямки консультативної практики, зорієнтовані на окремі класи психологічних проблем людини та на специфічні контингенти клієнтів. Набувають поширення такі види психологічного консультування: допомога в різноманітних проблемах, пов'язаних зі статевою поведінкою (сексуальне насильство жінок, чоловіча жорстокість, специфічні проблеми сексуальних меншин тощо); консультування з проблем соціалізації чоловіків; консультування з проблем професійної кар'єри жінок; консультування расових, етнічних і культурних меншин; психологічна допомога у випадках порушення харчової поведінки тощо (N.Betz, L.Fitzgerald , 1993). Це яскраво видно на прикладі спеціалізації американських періодичних видань з консультативної психології. Якщо раніше були журнали загальної орієнтації („Journal of Counseling Psychology”, „Counseling Psychologist”, „Journal of Counseling and Development”, „Journal of Consulting and Clinical Psychology”, „Measurement and Evaluation in Counseling and Development”), то в останній час виникають журнали, присвячені специфічним проблемам етнічних і культурних меншин, жінок, студентської молоді, сексуальних меншин тощо („Journal of Multicultural Counseling and Development”, „Psychology of Women Quarterly”, „Journal of College Student Development”, „Sex Roles”, „Journal of Homosexuality”). Проблемна спеціалізація характерна і для вітчизняних публікацій, значна частина з яких описує роботу з конкретними групами консультативних проблем: сімейними, віковими, посттравматичним та іншими (Алешина , 1993; Бурменская та ін., 1990; Моховиков , 1994; Семья ..., 1989).
  • Особливості психокорекції дітей юнацького віку

    ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ 7 1.1. Роль і місце психологічної корекції в сучасній психоконсультативній практиці 7 1.2. Особливості психічного розвитку особистості в ранньому юнацькому віці 10 1.3. Основні психологічні проблеми старшокласників 14 1.4. Основні напрями професійної допомоги психолога юнацтву 20 1.5. Психологічна допомога молоді в умовах соціально- економічної кризи 25 РОЗДІЛ 2. ПРИКЛАДНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ 30 2.1. Підготовка дослідження 30 2.2. Проведення дослідження 31 2.2. Обробка та аналіз результатів 32 ВИСНОВКИ 35 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 36 ДОДАТКИ 39 ВСТУП Актуальність проблеми: Останніми роками відбулося багато змін у нашому суспільстві та в індивідуальній свідомості кожної людини. Зокрема, ми є свідками появи нової для нашої країни галузі професійної діяльності – практичної психології, яка дістає реальне втілення у створенні численних відомчих соціально-психологічннх служб. Зростаючий потяг до практичних психологічних знань та методів роботи також виявляє себе через такі галузі, як соціоніка, біоенергетика, астрологія та ін. Проте наукова психологія багато в чому виявилася не готовою до раптової зміни ставлення до неї в суспільстві, до стрімкого росту запитів практики. Адже на відміну від західної психології, що формувалася на основі саме практичних запитів, вітчизняна (як складова колишньої радянської) розвивалася в основному як теоретично- експериментальна наука. Аби пересвідчитись у цьому, достатньо порівняти підручники, за якими вчилися психологи у нас та за кордоном. Станові розвитку психології відповідали й завдання підготовки спеціалістів: у нас вони отримували дипломи психолога-дослідника або психолога- викладача. Нині, коли постала нагальна необхідність у великій кількості практикуючих психологів і соціальних працівників, з'ясувалося, що наша система підготовки спеціалістів також не готова до задоволення кадрових потреб національної системи соціально-психологічної служби. Відчувається великий брак спеціалістів, які могли б навчати не теорії, а практичним технікам і технологіям майбутніх шкільних, військових психологів, психотерапевтів, консультантів тощо. Отже, сьогодні особливої актуальності набула проблема програмно-методичного забезпечення процесу підготовки практикуючих психологів і соціальних працівників. До того ж цей процес має будуватися таким чином, щоб наші освітні стандарти найповнішою мірою відповідали стандартам передових країн, з одного боку, і відображали надбання минулих поколінь вітчизняних психологів – з іншого. Адже в нас поки що немає таких розвинутих на Заході шкіл, як психоаналіз, біхевіоризм, гештальтизм, проте існують такі значні здобутки, як концепція задачного підходу Г. Костюка, теорія психічного розвитку Л. Виготського, праці С. Рубінштейна і О.Леонтьєва, теорія установки Д. Узнадзе та ін. Методологічні проблеми практичної психології висвітлено у сучасних наукових працях: С.Д.Максименка, В.Г.Панка, Н.Ю.Максимової, Н.В.Чепелєвої, О.Ф.Бондаренка, Л.В.Долинської, П.П.Горностая, К.Л.Мілютіної, Г.О.Балла, Н.А.Побірченко, Т.С.Яценко та ін. У 80-ті роки XX століття набули великого впливу дослідження в галузі соціотренінгу (О.Г.Ковальов, Л.А.Петровська) і активного соціально-психологічного навчання (Ю.М.Ємельянов, Т.С.Яценко). Більшість методів групової психокорекції, описаних у літературі (О.Б. Бовть, О.С.Матвійчук, Т.А.Міщенко, М.В.Удовенко, Ю.Ф.Акименко), проводять роботу на соціально-перцептивному рівні. В рамках методу активного соціально-психологічного навчання набули значного розвитку певні наукові аспекти глибиннопсихологічного підходу до групової психокорекції. Останнє засвідчують роботи М.П.Зажирка, В.І.Коновальчук, Л.В.Мошенської, О.Д.Сафіна, О.Г.Солодухової, П.В.Теслюка. Індивідуальна психологічна допомога здійснюється спеціалістом, психологом чи психотерапевтом, у вигляді індивідуальної бесіди, консультації, психотерапевтичного сеансу. Найбільш розповсюдженою формою є психологічне консультування. Звертання до відповідного спеціаліста не є ознакою психічного захворювання, хоча, на жаль, така думка все ще зустрічається. Індивідуально-психологічне консультування проводиться перш за все з метою допомогти особистості, яка розвивається, в процесі її становлення для того, щоб людина могла більше дізнатися про себе, зрозуміти і прийняти свою індивідуальність, розібратися з власними проблемами й труднощами. Між психологом і клієнтом встановлюються певні взаємовідносини, які характеризуються співпрацею, взаєморозумінням й абсолютним позитивним прийняттям. Задача спеціаліста полягає, по суті, в стимулюванні і підтримці людини, що знаходиться в кризовій ситуації. Психолог дає зворотній зв’язок, який відображається у роз’ясненні проблеми, що існує, й таким чином знімає невизначеність відносно можливостей клієнта щодо її вирішення. Індивідуально-психологічне консультування може здійснюватися за різними конкретними цілями: 1 – інформування, надання інформації за результатами психодіагностичного дослідження; 2 – орієнтація на який- небудь вид діяльності, в тому числі професійної; 3 – корекція, зміна, наприклад, відношення до себе чи розвиток здібностей. У будь-якому випадку психологічна консультація завжди спрямована на самоусвідомлення особистості, на усвідомлення людиною своїх індивідуальних особливостей, бажань, цілей, потенційних здібностей, почуттів, думок і дій. Необхідною умовою психологічного консультування є добровільна згода на отримання консультації, а також довіра клієнта, його активність й творче дослідницьке відношення до власних проблем. У того, хто звертається за індивідуально-психологічною допомогою, завжди залишається право приймати чи не приймати допомогу, що надається, й самому вирішувати питання свого життя. Групова психокорекція потребує розуміння особливостей деструкцій психіки. Якщо розглядати питання з практичної точки зору, то аналізові підлягає поведінка суб'єкта в групі, яка породжує в нього внутрішній дискомфорт, напруження й труднощі в стосунках з іншими людьми. В психокорекційній групі складаються умови для вивчення особливостей внутрішньої детермінації поведінки суб'єкта, яка імперативно позначається на поведінці в будь-якій ситуації спілкування. Вивченню внутрішньої зумовленості поведінки сприяє атмосфера спонтанності й невимушеності стосунків і поведінки в групі. Учасники психокорекційних груп являються суб’єктами своїх власних змін, орієнтованими на самовираження, особистісний ріст і розвиток. Група значно полегшує процес самодослідження, допомагає оцінити власні почуття, установки й вчинки, сприяє саморозкриттю, змінам, формуванню “Я”-концепції і, значить, посилює впевненість в собі. Юність – надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості. Найяскравіше суперечності та труднощі соціальної ситуації розвитку відбуваються в юності, коли відбувається пошук принципових основ несуперечливої поведінки, коли виробляється “філософія життя” як прагнення до досягнення абсолютних цінностей, не завжди сумісних з цінностями реального світу. Дослідження Г.МАндрєєвої, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Є.І.Головахи, І.В.Дубровіної, Д.Б.Ельконіна, Е.Еріксона, І.С.Кона, О.О.Кроника, Б.С.Круглова, К.Левіна, О.М.Леонтьєва, В.С.Мерліна, Ж.Піаже, О.М.Прихожан, Д.І.Фельдштейна та інших свідчать, що рання юність є періодом самовизначення, розвитку часової перспективи, теоретизування та розвитку рефлексії, що дозволяє особистості обмірковувати, структурувати, планувати свій життєвий шлях. Нові когнітивні можливості особистості у ранній юності надають рефлексивного характеру самосвідомості. Розвиваються такі рефлексивні складові самосвідомості як особистісна рефлексія, зміст уявлень про Я, механізми диференціації та інтеграції індивідуального досвіду. Такі характеристики зумовлюють розвиток адекватної ідентичності в ранній юності, яка значною мірою буде визначати все подальше життя індивіда. Процес розвитку ідентичності передбачає високий рівень розвитку особистісної рефлексії, на основі якої в процесі ідентифікації в індивіда формується уявлення про своє Я. Об’єктом ідентифікацій є цінності, що існують у суспільстві. Нові інтелектуальні здібності дають можливість формувати індивідуальну систему ціннісних орієнтацій на основі уявлень про своє Я. Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить зі значними труднощами. Це зумовлено тим, що особистість у період ранньої юності, коли вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється не готовою до цього, оскільки несформованість рефлексивних складових самосвідомості ускладнює процес становлення індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення. Необхідність цілеспрямованого вивчення зазначених питань, як на емпіричному, так і теоретичному рівнях у контексті української ментальності, їх актуальність у сучасних умовах економічної кризи зумовилюють актуальність теми „Особливості психокорекції дітей юнацького віку”. Об’єкт дослідження – особистісні проблеми сучасної молоді. Предмет дослідження – процес психологічної корекції дітей юнацького віку. Мета дослідження – теоретичне та практичне вивчення системи прийомів та методів, необхідних для ефективної психокорекції особистості юнацького віку. Гіпотеза: особливості розвитку самосвідомості у ранній юності визначають психологічну готовність особистості до розвитку її рефлексивних складових. На основі суперечливої структурованої індивідуальної системи ціннісних орієнтацій у молодої людини може розвинутись неадекватна ідентичність. Перевага експресивного моменту в складі самооцінки позбавляє її внутрішньої логіки, аргументованості, послідовності, співвіднесеності зі справжніми особливостями особистості. Створення належних умов розвитку рефлексивних складових самосвідомості шляхом активізації рефлексії, поглибленого самопізнання, самоаналізу внутрішніх властивостей Я сприяє формуванню готовності до вирішення проблем особистісного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Завдання дослідження: 1. На основі наукової літератури здійснити аналіз форм і методів психологічної допомоги. 2. Визначити характерні особливості психічного розвитку особистості в ранньому юнацькому віці. 3. Дослідити напрями та прийоми роботи практичного психолога з проблемами молоді. 4. Провести прикладне дослідження вікових особливостей самооцінки в ранньому юнацькому віці.
  • Відповіді на білети до кваліфікаційного екзамену зі спеціальності “Психологія” (4 курс-бакалавр)

    1. Джерела психології. Основні проблеми, галузі психології. Наукові методи психологічних досліджень. Методологічні принципи психології (детермінізм, відображення, єдність психіки і діяльності, розвитку, системно-структурний). 2. Характеристика сучасного етапу розвитку психології. Основні напрями вітчизняної та зарубіжної психології: гештальтпсихологія (М.Вертгеймер, В.Келер, К.Левін), біхевіоризм (Дж.Уотсон, Б.Скіннер, К.Халл, Е.Толмен), психоаналіз (З.Фрейд, К.Юнг, К.Хорні, А.Адлер), гуманістична психологія (А.Маслоу, К.Роджерс), діяльнісний підхід (О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Л.Виготський). 3. Природничо-наукові основи психіки. Генетичне і поведінкове: Е. Соколов (рефлекторна дуга), М. Бернштейн (регуляція рухів, рефлекторне кільце), К.Халл (психофізіологія поведінки), П.Анохін (акцептор дії). Психіка та мозок. Нервова та гормональні системи. 4. Генетичні корені психіки та поведінки. Проблема генетичного та середовищного, біологічного та соціального в детермінації психічного та поведінкового розвитку людини. 5. Психологія пізнавальної діяльності: основні принципи. Поняття чутливості. Відчуття (И.Мюллер, І.Сєченов, І.Павлов, О.Леонтьєв). Пороги чутливості (абсолютний, розрізнення (диференційований). Психофізика відчуттів (Г.Фехнер, константа Вебера-Фехнера). Сенсорна адаптація. 6. Феноменологія відчуттів: інтроцептивні, екстероцептивні, пропріоцептивні відчуття. Субсенсорні відчуття. Загальні закономірності відчуттів. Синестезія і сенсибілізація органів відчуттів. 7. Процес сприймання: фізика, фізіологія, психологія. Механізм побудови перцептивного образу. Перцептивні дії: сукцесивні та симультанні. Рівні перцептивної діяльності: знаходження, ідентифікація, розпізнавання. 8. Феноменологія сприймання. Організація сприймання: сприймання форми і нервова система. Фігура і фон. Сприймання руху (стробоскопія), простору, часу, відчуття тіла. Основні детермінанти сприймання глибини. Ілюзії сприймання. 9. Основні властивості образу сприймання: предметність, асиміляція, цілісність, аферентний синтез (сторобоскопія). Константність сприймання: розмірів, форми, яскравості. Аперцепція. Позасенсорне сприймання. 10. Система і рівні основних форм відображення: фізичне, фізіологічне, психічне. Допсихічні і психічні форми існування матерії. Підходи до визначення субстрату психіки (пан-, біо_, антропо-, нейропсихізм). 11. Стадії та рівні розвитку елементарної сенсорної та перцептивної психіки (О.М.Леонтьєв, К.Фабрі): біологічно доцільні реакції (подразливість, чутливість, тропізми, таксиси), інстинкти, научіння, інтелектуальна поведінка. 12. Природа людської свідомості. Виникнення та розвиток свідомості. Культурно-історична та діяльнісна теорії (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв). Змінені стани свідомості. 13. Несвідомі психічні процеси: їх фізіологічний та психологічний аналіз. 14. Поняття та будова людської діяльності. О.М.Леонтьєв про основні поняття і принципи теорії діяльності. Види та розвиток людської діяльності: спілкування, гра, навчання, праця. Діяльність та психічні процеси. Уміння, навички та звички. 15. Увага, об'єктивація і установка людини. Психологічні теорії уваги: Т.Рібо, Д.У.Узнадзе. Функції та види уваги. Розвиток уваги (концепція Л.С.Виготського). 16. Психологія пам'яті. Функції та види пам'яті. Індивідуальні відмінності пам'яті у людей. Теорії та закони пам'яті: асоціативна, гештальттеорія, смислова, психоаналітична, діяльнісна (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв). Явище ремінісценції, інтерференція. Крива забування (Г.Еббінгауз). Формування та розвиток пам'яті (концепції П.П.Блонського та Л.С.Виготського). 17. Природа та види мислення. Аналогічні і символічні представлення. Логічні операції мислення. Мислительний процес та індуктивні і дедуктивні судження. Особливості творчого мислення. Поняття інтелекту. 18. Теорії мислення в психології: логічна теорія (С.Л.Рубінштейн), діяльнісна теорія (О.М.Леонтьєв, П.Я.Гальперін). Розвиток мислення. Концепція дитячого інтелекту (за Ж.Піаже), теорія поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін). Дослідження формування понять (концепція Л.С.Виготського). 19. Визначення та види уяви. Функції уяви, її розвиток. Уява та типи творчого мислення. Уява та органічні процеси. 20. Поняття про мову і мовлення. Генетична основа мови. Функції мови. Анатомо-фізіологічні механізми мовлення. А.Р.Лурія про функціональні блоки і центри мови. Види мовлення. Розвиток мовлення у дітей (Л.С.Виготський, Ж.Піаже). Мова і мислення. 21. Воля та її основні ознаки. Теорії волі. Вольова регуляція поведінки, детермінація, само детермінація. Первинні, вторинні, третинні вольові якості. Вікові особливості вольової регуляції. Розлади вольових процесів. 22. Темперамент. Еволюція уявлень про темперамент (школа І.П.Павлова). Типи темпераментів і властивості. Місце темпераменту у структурі індивідуальних властивостей людини. 23. Характер та його місце у структурі особистості. Типологія характерів за Е.Кречмером, У.Шелдоном, Е.Фромом. Типи акцентуацій характерів за К.Леонгардом, А.Лічко. Формування характеру. 24. Здібності та задатки як індивідуально-типологічні відмінності людини (Б.Теплов, А.Анастазі, В.Небиліцин) та їх психофізіологічна основа. Розвиток здібностей. 25. Емоції. Фізіологія емоцій. Психологічні теорії емоцій: еволюційна (Ч.Дарвін), психоорганічна (Джемса-Ланге, Кеннона-Барда), інформаційна (П.В.Сімонов), когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер). Емоції та особистість. 26. Психофізіологічні аспекти адаптації організму. Прийоми саморегуляції функціональних станів. 27. Фізіологічні механізми та біологічне значення стресу; вегетативні показники стресу. Характеристика стадій стресу; гормони стресу та адаптації; стрес та дистрес. 28. Сутність процесу соціалізації. Інститути, стадії та механізми соціалізації. 29. Поняття статусу особистості у соціальній психології. Основні складові статусу особистості. Поняття ролі в соціальній психології. Соціальні та гендерні ролі. 30. Механізми соціальної перцепції (каузальна атрибуція, ідентифікація, емпатія, рефлексія). 31. Суть і зміст поняття „мала група" як соціально- психологічного феномену. Класифікація малих груп. 32. Загальна характеристика процесів групової динаміки в малій групі 33. Поняття стилю керівництва та його вплив на ефективність діяльності групи. 34. Поняття конфлікту. Специфіка міжособистісного та внутрішньоособистісного конфлікту. Шляхи вирішення конфліктних ситуацій. 35. Психологія людських стосунків та міжособистісної взаємодії. Структура та механізми взаємодії. 36. Поняття комунікативної компетентності. Розвиток комунікативних умінь шляхом соціально-психологічного тренінгу. 37. Стадіальний характер розвитку психіки. Поняття вікового періоду, його основні характеристики. Генетичні аспекти розладів психіки та поведінки. 38. Нерівномірність як загальна характеристика психічного розвитку. Сенситивні періоди розвитку. Обдарованість як прояв нерівномірності розвитку психіки. Вундеркіндний тип розвитку. 39. Відставання у психічному розвитку, його причини, ознаки, види. Проблеми визначення норми та патології у психології. 40. Поняття про пренатальний розвиток. Особливості розвитку центральної нервової системи на різних етапах пренатального періоду. Розвиток психіки у немовлячому віці. 41. Психічний розвиток в епоху раннього дитинства. Особистісні новоутворення у дітей у період кризи трьох років. 42. Психологічні особливості особистісного розвитку в дошкільному віці. Основні новоутворення періоду. Розвиток пізнавальної сфери в дошкільному віці. 43. Сутність психологічної готовності до шкільного навчання, її основні компоненти та показники. Діагностика готовності до школи. 44. Загальна характеристика психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Формування особистості молодшого школяра. 45. Основні властивості психічного розвитку у підлітковому віці. Характеристика цього віку як перехідного. Основні новоутворення підліткового віку. 46. Особливості спілкування та взаємовідносин підлітків з дорослими та однолітками. Особистісне зростання підлітка. 47. Розвиток психіки та особистості в юнацький період. Формування світогляду. Процес професійної ідентифікації. 48. Проблема вибору професії, формування життєвих планів та професійних намірів. Завдання практичного психолога з профорієнтації у школі. Психофізіологічні аспекти професійного відбору. 49. Психологічна характеристика періоду дорослості. Моделі періодизації дорослого віку. Кризи періоду дорослості. 50. Диференційна психологія навчання і виховання. 51. Особистісні передумови професійної компетентності. 52. Трудовий пост, робоче місце і професія. Ерготичні функції. Професійна придатність і професіоналізм. Умови професійної діяльності і ефективність праці. Методи вивчення трудової діяльності. 53. Оператор у системі „людина - машина". Психофізіологічні основи діяльності оператора. 54. Інженерно-психологічні основи проектування систем „людина - машина". 55. Інженерно-психологічні основи експлуатації систем „людина - машина". 56. Поняття про метод, методику, техніку та процедуру психологічного дослідження. Класифікація методів. Характеристика методів збору даних про особистість (L, Q, Т-даних). Проблема підвищення надійності кожного виду даних. 57. Опитування (анкетування, інтерв'ю) як метод психології. Правила складання плану опитування і його проведення. Використання даних анкетування та інтерв'ю. Бесіда, її значення в роботі практичного психолога. 58. Тестування як метод психології. Історія виникнення і використання методу. Види тестів. Процедурні аспекти тестування. 59. Спостереження як метод психологічного дослідження. Види спостережень. Вимоги до наукового спостереження. 60. Соціальні та етичні аспекти психодіагностики. Основні принципи професійної етики психолога. 61. Психодіагностика свідомості і самосвідомості людини. Метод репертуарних решіток. 62. Характеристика проективних методів вивчення особистості і можливості їх використання. 63. Загальна характеристика особистісних опитувальників. Типи тверджень опитувальника. Мономірні та багатофакторні опитувальники. 64. Метод аналізу продуктів діяльності. Контент-аналіз як метод вивчення документів. 65. Метод семантичного диференціалу: теоретичні засади і сфери застосування. 66. Діагностика соціально-психологічної дезадаптації особистості. 67. Проблема діагностики комунікативної діяльності. 68. Методики діагностики міжособистісних стосунків. 69. Теоретичні та методичні аспекти вивчення структури інтелекту. 70. Психологічна діагностика уваги і пізнавальних процесів. 71. Аналіз методик діагностики креативності. Методика Торренса. Психофізіологічні аспекти творчості. 72. Проблема вимірювання здібностей, їх кількісної характеристики. Тести як метод діагностики рівня здібностей. Методика Векслера, тест інтелекту Айзенка, методика Равена - можливості їх використання. 73. Значення методів статистичного аналізу при плануванні і реалізації психологічних досліджень. 74. Завдання описової статистики і статистики висновку. 75. Шкали вимірювання і їх значення. 76. Поняття про статистичні гіпотези. Види статистичних гіпотез. 77. Вимоги до розробників та користувачів психодіагностичних методик. 78. Характеристика психодіагностичних підходів (об'єктивний, суб'єктивний, проективний) 79. Особливості психодіагностичного обстеження людей різного віку. 80. Використання методу тестування в юридичній практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. 81. Психічні стани особистості у процесі вчинення злочину. 82. Поняття злочину та особи злочинця. Психологічні особливості неповнолітніх правопорушників. Основи профілактики правопорушень неповнолітніх. 83. Поняття і сутність пенітенціарної психології. Методи впливу на особу засудженого в установах з виконання покарань. Основи ресоціалізації засудженого. 84. Сексуальні проблеми у світлі клінічної психології. 85. Симптомокомплексний підхід у патопсихологічному дослідженні. 86. Поняття про психічну патологію та її ознаки. 87. Специфічні розлади здібностей дитини до навчання: дислексія, дисграфія, дискалькулія. 88. Проблеми та перспективи організації спеціальних форм навчання і виховання дітей із відхиленнями у розвитку та поведінці. 89. Клінічні аспекти залежностей. 90. Порушення поведінки особистості та основні напрямки корекційної роботи з їх усунення.



©: 2011 infoworks.ru